17 грудня 1912 року англійський мандрівник Роберт Скотт разом із чотирма колегами досягли південного полюсу в Антарктиді. На жаль ця історія для всіх членів експедиції мала трагічне завершення.
Роберт Скотт у свою другу антарктичну експедицію відправився у 1910 році. Метою було підкорити південний полюс та провести дослідження маловідомого на той час материка.
Майже одночасно разом з англійцями до Антарктиди відправилася норвежська експедиція на чолі з Руалем Амундсеном. Двоє відважних дослідників боролися за те, щоб першим досягнути південного полюсу.
На відміну від Амундсена, команда Роберта Скотта використовувала для перевезення вантажу не їздових собак, а поні та дизельні трактори. На фінальній стадії шляху він
планував, що люди повинні сами впрягтися в сани та дотягти продукти та обладнання до полюсу. 
Загалом в його поході брало участь 9 чоловік, проте лише чотирьох напарників Скотт взяв із собою на подальший маршрут. В ході своєї експедиції він допустився ряду помилок, які в результаті привели до трагедії. Поні були не пристосовані до таких похідних умов, тому їх доводилося добивати одну за одною, а дизельні двигуни виявилися нетривкими, і весь вантаж люди мали тягти самі. Від важкої праці та холоду команда швидко виснажувалася. Продуктів харчування їм теж не вистачало, бо вони були розраховані на трьох членів експедиції, а Скотт вирішив взяти чотирьох.
Та найбільший стрес команда відчула коли за кілька кілометрів до південного полюсу побачили залишки норвезького табору. Експедиція Амундсена досягнула південного полюсу ще 14 грудня 1911 року. У своєму щоденнику Роберт Скотт написав:
Норвежці випередили нас і досягли полюса першими. Для нас це жахливе розчарування, мені шкода мої вірних товаришів […] Завтра ми повинні дійти до полюса, а тоді повертатись додому якомога швидше. Зараз уже не час для ілюзій; повернення буде виснажливим.
Стомлені та виснажені мандрівники мали повертатися назад. Несприятлива погода, нестача продуктів харчування та депресії вирішили долю експедиції. Із п'яти членів команди живим до табору ніхто не повернувся. За 20 км від продуктового складу залишалося троє учасників маршруту, але через снігову бурю вимушені були зупинитися. Вони були надто слабкими, щоб навіть вийти із намета, і кілька днів пролежали там, втративши останні шанси на порятунок.
29 березня 1912 року Роберт Скотт зробив у щоденнику останній запис:
Треба триматись до кінця, але ми дедалі слабшаємо, і кінець уже близький. Мені дуже шкода, але, здається, я більше не можу писати. Заради Бога, подбайте про наші сім'ї.
Зеленою лінією позначений маршрут групи Амундсена, синьою - Скотта.
1 — Місце загибелі Скотта, Вілсона і Боверса.
2 — Місце загибелі Оутса.3 — Місце загибелі Еванса.
Він також залишив листа для своєї дружини, де зокрема просив її виховати в синові любов до природничих наук. За шість місяців експедиція Едварда Аткінсона знайшла записи Скотта та його товаришів у наметі поруч із мертвими тілами останніх трьох учасників походу.
Корабель експедиції Р. Скотта "Терра Нова"
Немає коментарів:
Дописати коментар