Профорієнтація – не просто рішення. Це ланцюжок рішень, процес, що відбирає кілька років, а то й десятиліть. Оскільки мета школи – підготувати учнів до дорослого життя, профорієнтація має стати якщо не окремим курсом, то хоча б мати певну кількість годин, відведених на формування у дитини самоусвідомлення та навичок, що згодом допоможуть зробити правильний вибір.
Профорієнтація як комплекс мір: досвід західних країн
Мета європейської освіти – максимально зменшити кількість «безрезультатних» вступів уже на рівні середньої та старшої школи. Для цього існують певні етапи, покликані допомогти учню виявити свої здібності та інтереси, отримати практичні навички в обраних спеціальностях. А в разі необхідності дитині допоможуть змінити вибір та пройти практичний курс повторно.
У старших класах із учнями працюють кар’єрні консультанти, які мають допомогти дітям обрати майбутню професію. Вони проводять тестування, добирають напрямки та предмети, знайомлять із вимогами до вступу, розповідають про плюси і мінуси професії.
У деяких країнах профорієнтація починається вже з молодшої школи. Дітям пропонують прості веселі вправи, що допомагають задуматися про власні інтереси й здібності, тоді як на старшокласників чекає інтенсивна підготовка: клуби по інтересам, індивідуальні консультації, семінари, презентації вишів. Молодь вчать писати мотиваційні листи, заповнювати заявки й анкети, проходити співбесіди з приймальною комісією. Тож у шістнадцять років 90% школярів не лише знають де вчитись, а ще і мають уяву про навантаження у ВНЗ, комплекс предметів і те, що треба зробити для вступу до закладу.
Отже, західна школа дозволяє отримати професійний досвід, осмислити його, та співвіднести із собою. Саме ця навичка професійної самоосвіти і є критичною у подальшому житті.
Правильні установки – залог успіху
Який шлях може обрати український учень після закінчення школи? ВНЗ (в Україні або за кордоном), середня спеціалізована освіта, відкладений вступ, стажування, відмова від вступу і пошук роботи. Деякі пункти виглядають як «втрачена можливість» і тим не менш, консультуючи дітей, майте на увазі наступне:
- Не переоцінюйте і не недооцінюйте значення ВНЗ. Наявність диплому – не необхідність. Особливо зараз, коли роботодавця цікавлять переважно досвід та портфоліо. Так, виш формує світобачення, втім, будьмо щирими – не кожен школяр «потягне» навчання. Краще заздалегідь сформувати реалістичне враження про ВНЗ.
- Середній вік випускника у Європі – 27 років. Після школи європейці концентруються на здобутті робочого досвіду, з огляду на який потім і обирають ВНЗ. «Gap year» (пропущений рік) допомагає краще усвідомити свої бажання, оцінити сили, отримати мотивацію.
Зауважте: «Помилка того, хто вижив» – поширене когнітивне викривлення. Усі ми чули історії Марка Цукерберга чи Біла Гейтса, які не закінчили інститут, але стали мільярдерами. Тож люди, що одразу переходять до практики є більш успішними? Навівши «Microsoft» чи «Facebook» як доказ необов’язковості освіти, отримаємо класичний приклад «помилки того, хто вижив». Скільки студентів покинули інститут і не досягли нічого? Їхніх історій ми не чули, адже біографії без родзинки нікому не цікаві.
Вправа 1. Фантазуємо і прогнозуємо
Попросіть учнів розписати свій ідеальний робочий день. Що б вони обрали? Сидіти за кермом авто чи ноутбуком? Писати книги, чи працювати руками? Зробити правильний вибір украй важливо. Інколи молоді здається, що висока зарплата чи престиж компенсують усе, втім, часто їхню професійну долю вирішують зовсім інші речі. Спробуйте пояснити, що деякі роботи не рекомендовані людям з певним темпераментом, характером або психотипом. Активно працювати у непідходящій галузі можна спочатку, на ентузіазмі, а далі прийдуть відтік сил, розчарування і втома.
Чимало людей починають розуміти свої схильності доволі пізно, змінюючи роботу за роботою, доки не знаходять вузький спектр справ, що мають прийнятний баланс стресу й задоволення. От чому важливо вивчити професію зсередини. Запропонуйте влаштуватися стажером на час канікул, піти у обраний виш, записатися на пари чи курси. Це дозволить впевнитися у виборі, або ж розвіяти ілюзію.
Вправа 2. Вчимося оцінювати та шукати можливості
Запитайте учнів, що у них виходить добре: малювати, готувати, ліпити, мити посуд, вирощувати квіти, збирати гербарій, ремонтувати речі, встановлювати комп’ютерні програми, шити, переконувати, заспокоювати, лікувати тварин, кататися на конях, робити масаж, зачіски, манікюр?
Запропонуйте пофантазувати на тему «Як за допомогою цієї навички можна заробити гроші?». Кому вона потрібна, де знайти цих людей, як з ними зв’язатися? Де вони працюють, у які кафе ходять, які сайти відвідують, у яких соцмережах, групах, на яких форумах спілкуються? Як домогтись їх довіри, зробити своїми клієнтами? Які матеріали, приміщення, зусилля потрібні, аби почати надавати обрану послугу?
Надихайте учнів записувати найнеймовірніші ідеї. По завершенні цього етапу розставте стільці у коло: кілька обраних професій має обговорити весь клас.
Школярі вже мають навички та люблять щось робити, але інколи захоплення не сприймаються всерйоз бо «це ж хобі», це нікого не зацікавить. Така думка помилкова. У світі потрібні найнеймовірніші ідеї та навички. Головне знайти свою нішу, вміти подати й монетизувати.
Вправа 3. Розвідка боєм
Якщо діти вже виділили свої перспективні вміння, запропонуйте їм поспілкуватися з роботодавцями у інтернеті.
Розкажіть класу про правила складання резюме: які пункти обов’язкові, на що зробити акцент, а про що краще не говорити. Нехай школярі внесуть до резюме як свої реальні навички, так і вигадані (в межах розумного – це теж частина тренування), або трохи перебільшать власні вміння. Дайте учням адресу кількох сайтів для пошуку роботи та попросіть розіслати резюме компаніям. На наступному уроці проаналізуйте, скільки відповідей отримали учні, чому не отримали жодної, яким був тон відгуку, як часто компанії дають відгуки на резюме?
Вправа допоможе зрозуміти, чого саме хочуть роботодавці, наскільки затребувана професія на ринку, які якості допомагають привернути увагу до своєї кандидатури.
Профорієнтація – це не тільки орієнтування на певний ВНЗ чи професію. Діти мають динамічно оцінювати оточуючий світ, шукати неочевидні на перший погляд можливості. Елементарна вправа – зайдіть на сайт вакансій та попросіть дитину ввести професію у пошук. Журналіст? Як ще це називається? Репортер? Кореспондент? Автор передач? Сценарист? Автор текстів? Усі слова та словосполучення відображають спектр можливостей, тож уявіть, наскільки звужуються шанси учня, якщо він знає лише одне слово – «журналіст».
Висновок? Рятуйте дитину від вузького мислення. Інколи пошук професійного призначення схожий на кубік Рубика: треба довго вертіти його в руках, поки все не складеться.
Немає коментарів:
Дописати коментар