Першу спробу виміряти глибину Маріанської западини (Маріанського жолоба) зробила в 1875 р. команда англійської океанографічного судна «Челленджер» в ході наукової експедиції по Світовому океану. Англійці виявили Маріанську западину абсолютно випадково, під час чергового промірів дна з допомогою лота (італійська прядив'яна мотузка і свинцевий вантаж). При всій неточності такого виміру результат був разючий: 8367 м. 
В 1877 р. в Німеччині була видана карта, на якій це місце було відзначено як Безодня Челленджера. Замір, вироблений у 1899 р. з борту американського вугляра «Неро», показав вже велику глибину: 9636 м.
В 1951 р. дно западини заміряло англійське гідрографічне судно «Челленджер», назване в честь свого попередника, неофіційно іменується «Челленджер II». Тепер вже за допомогою ехолота була зареєстрована глибина 10899 м. Максимальний показник глибини отриманий в 1957 р. радянським науково-дослідним судном «Витязь»: 11 034±50 м. Дивно, що ювілейну дату в загальному-то епохального відкриття російських океанологів ніхто і не згадав. Однак кажуть, що при знятті показань не була врахована зміна умов середовища на різних глибинах. Ця помилкова цифра досі присутня на багатьох фізико-географічних картах. У 1959 р. американське дослідницьке судно «Стрейнджер» виміряв глибину жолоби досить незвичайним для науки способом — з допомогою глибинних бомб. Результат: 10915 м. Останні відомі виміри проведені в 2010 р. американським судном «Самнер», вони показали глибину 10994±40 м.
Про існування Маріанської западини відомо вже досить давно, і існують технічні можливості для спуску на дно, але за останні 60 років тільки три людини отримали можливість зробити це: учений, військовий і кінорежисер. За весь час дослідження Маріанської западини (Маріанського жолоба) на його дно двічі опускалися апарати з людьми на борту і чотири рази (станом на квітень 2017) — автоматичні апарати. Це до речі, менше ніж людей побувало на Місяці.
23 січня 1960 р. на дно безодні Маріанської западини (Маріанського жолоба) опустився батискаф «Трієст».
На його борту перебували швейцарський океанолог Жак Пікар (1922-2008) і лейтенант ВМС США, дослідник Дон Уолш (нар. у 1931 році). Батискаф сконструював батько Жака Пікара — фізик, винахідник стратостата і батискафа Огюст Пікар (1884-1962). Спуск «Трієста» тривав 4 години 48 хв, екіпаж періодично переривав його. На глибині 9 км тріснуло плексигласове скло, але спуск тривав, поки «Трієст» не опустився на дні, де екіпаж розгледів 30-сантиметрову плоску рибину і якусь ракоподібну істоту. Пробувши на глибині 10912 м близько 20 хв, екіпаж почав підйом, який пройшов за 3 год 15 хв.
Ще одну спробу спуститися на дно Маріанської западини (Маріанського жолоба) чоловік зробив у 2012 р., коли американський кінорежисер Джеймс Кемерон (народився у 1954) став третім, досягли дна Безодні Челленджера. Раніше він неодноразово занурювався в Атлантичний океан на глибину понад 4 км в ході зйомок кінофільму «Титанік». Тепер на батискафі «Діпсі Челленджер» він опустився в безодню за 2 год 37 хв — практично удвічі швидше «Трієста» — і провів 2 год 36 хв на глибині 10898 м. Після чого піднявся на поверхню всього за півтори години. На дні Камерон побачив тільки істот, схожих на креветок. Фауна і флора Маріанської западини вивчені слабо.
Немає коментарів:
Дописати коментар